Мені 50.
Звітуюсь.
Я навчився бути собою.
Жити власне дивовижне життя. Складне, але власне.
Власну іншість/странність/дивакуватість я направив в правильне русло - обрав креативні галузі. Тому я лідер галузі, а не ізгой.
Я люблю людей, тому перебуваю в постійному потоці. Не всі мене люблять, пофіг, зате я всіх люблю.
В мене унікальні професії для Львова. Арт-директор, управлінець, продюсер, наставник, керівник проектів, інноватор, рекрутер, кризис-менеджер, драйвер креативних галузей...
Їх мінімум 15, одночасних.
Такого іншого Гончаренка у Львові немає.
Роблю менеджмент креативним. Привношу інновації де все попсово. Вдихаю життя в проекти. Намагаюсь змінити світ на краще.
Не пішов в політику. В блогери.
Мені добре за лаштунками, бути сірим кардиналом. Тут, за лаштунками, сама сіль життя.
Знайшов свій унікальний шлях: одночасно бути серед людей і не бути публічною персоною.
Не зрадив ідеалам свободи, шляху серця, покликання. Я останній романтик по Цою.
Мої соціальні "теми" для боротьби - пафос, ігнор, переляканість, лицемірря, закритість людей. Я і далі хочу всіх об'єднати і разом робити круті проекти.
Моя мрія: відкриті львів'яни без пантів.
В цій діяльності (поки) програю. Обмаль однодумців.
Ще (досі) не став повноцінним бізнесменом, більше перебуваючи в нішах топ-менеджера/управлінця. Тому є над чим працювати найближчі роки (якщо Бог дасть).
Я зберіг в собі мрійництво, ідеали свободи, жвавість, жагу життя. Коли мені "закидають" - "ти як підліток" - так це клас, це я!
Мене розчаровують люди. А я далі йду в люди.