Мені 50.

Звітуюсь.

Я навчився бути собою.

Жити власне дивовижне життя. Складне, але власне.

Власну іншість/странність/дивакуватість я направив в правильне русло - обрав креативні галузі. Тому я лідер галузі, а не ізгой.

Я люблю людей, тому перебуваю в постійному потоці. Не всі мене люблять, пофіг, зате я всіх люблю.

В мене унікальні професії для Львова. Арт-директор, управлінець, продюсер, наставник, керівник проектів, інноватор, рекрутер, кризис-менеджер, драйвер креативних галузей...

Їх мінімум 15, одночасних.

Такого іншого Гончаренка у Львові немає.

Роблю менеджмент креативним. Привношу інновації де все попсово. Вдихаю життя в проекти. Намагаюсь змінити світ на краще.

Не пішов в політику. В блогери.

Мені добре за лаштунками, бути сірим кардиналом. Тут, за лаштунками, сама сіль життя.

Знайшов свій унікальний шлях: одночасно бути серед людей і не бути публічною персоною.

Не зрадив ідеалам свободи, шляху серця, покликання. Я останній романтик по Цою.

Мої соціальні "теми" для боротьби - пафос, ігнор, переляканість, лицемірря, закритість людей. Я і далі хочу всіх об'єднати і разом робити круті проекти.

Моя мрія: відкриті львів'яни без пантів.

В цій діяльності (поки) програю. Обмаль однодумців.

Ще (досі) не став повноцінним бізнесменом, більше перебуваючи в нішах топ-менеджера/управлінця. Тому є над чим працювати найближчі роки (якщо Бог дасть).

Я зберіг в собі мрійництво, ідеали свободи, жвавість, жагу життя. Коли мені "закидають" - "ти як підліток" - так це клас, це я!

Мене розчаровують люди. А я далі йду в люди.