Я рахую себе (для себе) найекспериментальнішим експериментатором. Найноваторнішим новатором

До чого я? Є дуже багато того що я перепробував і пропустив через себе в плані ПОШУКУ СЕБЕ.

І тут така (зла) штука. Я зловив себе на тому що не готовий розповідати про свій досвід та відкриття тому що це буде виглядати ніби я Я-каю. Я. Я. Я. А соціум (в якому я формувався) казав що це егоїзм, егоцентричність, треба бути скромним, бла-бла-бла...)

Але з іншого боку як показати і розказати про щось, якщо не додати власної особистостності?

Це так круто, коли ми чуємо/читаємо історії, які є переживаннями конкретної людини.

І ми тим самим вчимось на досвіді інших. Співставляємо себе з тими хто пише. Аналізуємо як би ми вчинили в тій чи іншій ситуації, опинившись на їх місці.

Резюме. Я зрозумів що мій варіант письменництва дуже прив’язаний до моєї особистості. До моїх відчуттів. До мого світогляду.

Я є світ. І світ є в мені. Тому страх що я самопіарюсь, нав’язаний мені вихованням в дитинстві/підлітковості має відступити в сторону.

А на перше місце вийти живий, унікальний, неповторний досвід. Мій досвід. Де я Я-каю.

Каммон!